Є така цікава гра «Життя». Придумав її в 1970-му році Джон Конвей.

Гра відбувається на поверхні, яка поділена на клітини. Клітини можуть бути живими або мертвими. Кожна клітина має 8 сусідів. Гравець не приймає прямої участі в грі а лише на початку гри розставляє «живі» клітини, які взаємодіють відповідно до правил вже без його участі. Розподіл живих клітин на початку гри називається першим поколінням. Кожне наступне покоління розраховується на основі попереднього за такими правилами:

  • порожня (мертва) клітина оживає, якщо вона межує рівно із трьома живими клітинами-сусідами;
  • якщо в живої клітини є двоє або троє живих сусідів, то ця клітка продовжує жити; інакше (якщо сусідів менше двох або більше трьох) клітина вмирає (від «самотньості» або від «перенаселеності»).

Автор вважав що ніяка початкова комбінація не може призвести до вічного еволюціювання життя і запропонував премію $50 першому, хто доведе або спростує його гіпотезу. Як виявилось така комбінація є, і автору довелось віддати гроші. Ну що ж, таке життя ;)

Є таке цікаве відео про дядька, який склав поле для гри із спеціальних пластинок з лампочками - Game of Life (makeitmagazine). Думаю, якби помістити таке на вітрині якогось магазину, прохожим було би цікаво спостерігати за життям лампочок і утворенням цікавих узорів.

Хоч гра виглядає дуже просто, але якщо копнути глибше, то виявляється, що такого типу задачі можуть допомогти в різних галузях - фізиці, математиці, дослідженні природи, інтелекту, медицині... По-математичному це називається клітинним автоматом. Його можна уявити, як простір, на який накладена рівномірна сітка, кожна клітина якої представляє собою певний набір бітів даних. Час іде дискретними кроками вперед, а світ змінюється за певним набором правил, наприклад за невеликою довідковою таблицею, по яких клітина змінює свій стан в залежності від станів сусідів. Якщо задано підходящий набір правил, то такий простий операційний механізм достатній для підтримки цілої ієрархії структур і явищ.